Зустрічатися з рідною школою та класним керівником завжди приємно. 13 грудня учні ІЗОШ №6 змогли поспілкуватися з випускником нашої школи, неодноразовим призером параолімпійських ігор з настільного тенісу Єзиком Олександром та його класним керівником Василенко Валентиною Пилипівною, яка з самого початку зазначила, що Олександр ніколи ні на кого не ображався. Можливо, це і є один із секретів його успіху.

/tyzhden6.at.ua

• Доброго дня, Олександре, ми раді бачити Вас у приміщенні нашої рідної школи. Насамперед розкажіть, будь ласка, з якого віку Ви почали займатися спортом?
• Я був звичайним хлопцем, котрий весь свій вільний час присвячував спорту. З четвертого класу займався дзюдо. Коли вступив на перший курс училища, виконав норматив кандидата в майстри спорту. Брав участь у республіканських та всесоюзних турнірах.
• Що ж трапилося, бо, наскільки ми знаємо, у вас були перспективи вийти на міжнародну арену?
• З кожним у житті може статися щось, чого ніхто не очікував, і я не став виключенням. Того дня, коли отримав травму шийного відділу, я повинен був їхати на спортивні збори, але відмовився. Ми з хлопцями пішли на річку(такий вік – 16 років, перше кохання). Після невдалого стрибка моя спортивна кар’єра закінчилася, бо мене було прикуто до інвалідного візка.
• Як Вам вдалося піднятися знову? Бо, як ми знаємо, не кожній людині це під силу.
• Спочатку була депресія. Такий стан, коли нічого не хотілося, думав, життя закінчилося разом із кар’єрою. Через декілька місяців я потрапив у Донецький реабілітаційний центр, побачив інших людей –інвалідів – та вирішив, що не повинен здаватися. Я познайомився з хлопцем, який на візку долав великі відстані. Саме цієї миті я подумав:«Чим я гірше?» Ми почали їздити разом, потім, коли приїхав додому, став займатися самостійно, проїжджав від першої школи до залізничного вокзалу. І так щодня. Потім мене збили на візку, та доля подарувала ще один шанс, бо я не отримав серйозних травм, хоча й вирішив покинути цю справу.
• Коли Ви почали займатися тенісом?
• Наступного разу, коли поїхав на реабілітацію, я побачив, як люди грають у теніс. Я цим зацікавився та почав грати. Повернувшись додому, став шукати людей, з якими б можна було тренуватися.
• Як розвивалася Ваша кар’єра у тенісному спорті?
• Приблизно через рік після початку моєї гри в теніс я поїхав на чемпіонат України і отримав перемогу. Наступного року було ІІ місце. Після цього я завжди ставав чемпіоном країни у своєму класі, а також вигравав і посідав призові місця в абсолютній першості, у якій брали участь спортсмени з більш легкими травмами. З 2004 року перебуваю у складі параолімпійської збірної країни з настільного тенісу. Є майстром спорту міжнародного класу. Найбільш значимі досягнення на сьогодні – це дві бронзові медалі:у 2013 році на чемпіонаті Європи в особистій першості і команді та бронзова медаль на чемпіонаті Європи 2015 року.
• Кому завдячуєте своїми перемогами?
• Там же, у санаторії, познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка мене завжди в усьому підтримує. Через три роки ми одружилися, а чотири роки тому у нас народився син. Саме з його появою почалися справжні перемоги світового рівня.
• Не поділитеся планами на майбутнє?
• На сьогодні у мене VІ місце у світовому рейтингу, і це дає право брати участь та захищати честь нашої країни на параолімпійських іграх у 2016 році в Бразилії. Так що буду плідно працювати та тренуватися.
• Чи можете вивести свою формулу успіху? Дайте поради новому поколінню.
• По-перше, не можна досягнути будь-яких результатів, сидячи вдома. Якщо у вас є мета – не можна зупинятися ні перед чим.
• Дякуємо. Та бажаємо подальших успіхів!

/tyzhden6.at.ua

У кінці зустрічі президент нашого шкільного самоврядування Гуменна Тетяна вручила гостеві значок «Сузір’я», сфотографувалася з Олександром та його нагородами, а потім усі бажаючі змогли зіграти партію у теніс із чемпіоном.

/tyzhden6.at.ua

Гуменна Тетяна, 11 – А клас