«Кожній людині протягом одного дня надається не менше десяти шансів змінити своє життя. Успіх приходить до того, хто використовує їх». Саме цим правилом я користуюся впродовж всього свого життя.

      Змалечку батьки привчили мене до працелюбства, а рідна школа №6 навчила досягати певних успіхів в інтелектуальній, творчій і громадській сферах. Тут, у моєму другому домі, з кожним роком крізь терна перешкод прбивалися нові і нові межі моїх можливостей. Турніри, олімпіади, різні шкільні та міські конкурси – все це допомагає мені стати справжньою особистістю, яку визнають не тільки рідні, а й усе суспільство.

      Вперше про конкурс «Учень року» я почула ще минулого року. Саме тоді ідеєю участі в ньому сильно перейнялася, але разом із тим зазнала невеликого розчарування. Виявилося, що моїх інтелектуальних здібностей не вистачило для проходження до фіналу. Але тоді я отримала нагороду за найкращий результат в етапі конкурсу «Тестування». Ось він – переломний момент, який змусив мене рухатися далі і принципово перемогти в цьому ж конкурсі.

      Коли близько місяця тому педагог-організатор нашої школи, Олександра Михайлівна, сповістила мене про можливість участі в конкурсі, мене охопила безмежна радість. Адже тепер дійсно зможу довести те, що я варта чогось справді великого. Підготовка мала дуже швидкий і напружений темп. Жодного дня відпочинку, робота над помилками і моментами, які не подобалися, недосипання і віра в перемогу – ось що надавало мені ще більшої мотивації. Готуючи заочний етап конкурсу, а саме «Портфоліо» і «Есе: рецепт успіху», я дуже хвилювалася. Хотілося зробити все не тільки оригінально, цікаво, а ще й досконало. Мета, заради якої й була вся ця праця, не залишала мене ні на мить. Саме тому я прагнула підтримки близьких мені людей. Моя матуся підтримувала і усебічно намагалася допомогти, порадити і, звичайно що, її частка в моїй підготовці є дуже важливою.

      Прийшов час другого, очного етапу, «Тестування». Тут вже хвилюванню не залишалося місця, і треба було зібрати всі знання, силу, волю в єдине ціле задля того, щоб довести свою належність до інтелектуальних людей.

      Після закінчення цього етапу кожен день проходив як тиждень, і я постійно була на нервах. Адже дуже чекала результатів і звісно раділа в той момент, коли прийшла звісточка про те, що я – учасниця фіналу. Саме тут потрібне було натхнення. Де я його взяла? З оточуючого світу: спів пташок, весняна природа, рідні люди поруч, підтримка вчителів – все це дуже важливо для досягнення успіху.

      «4»… Останні три тижні це число стало для мене чимось жахливим. Адже саме ця цифра обмежувала мене у виступах. Тільки чотири хвилини дається для того, щоб повністю розкрити себе, розповісти про своє життя, захоплення, переконати журі і глядачів в тому, що я гідна носити звання «Інтелектуал року-2015».

      Хотілося зробити свій виступ якомога кращим, оригінальнішим, незвичним і таким, що буде викликати усмішку і задоволення у глядачів. Саме це стояло на меті під час моєї підготовки. Тоді я почала шукати у собі щось незвичне, приміряти різні образи, намагалася «вискакувати зі шкіри», але все було ніби не те. Хотілося чогось справжнього, теплого і світлого. Через декілька днів я зрозуміла, що найкращим варіантом буде презентація мене справжньої, яку знають всі знайомі, рідні, вчителі і батьки.

      Я дуже люблю літературу, музику і саме це, мабуть, стало родзинкою мого виступу. Спочатку була думка дібрати вірш, що схожий на мене своїми героями чи їх вчинками, але потім ця ідея була змінена на іншу – написати власний вірш, який би повністю охарактеризував мене, показав справжню: без награності, зайвих вчинків і рис характеру. Супроводом до вірша в моїй презентації став комічний відступ, в якому я чітко і ясно пояснила, що я – відмінниця і всіма своїми вчинками повністю це підтверджую.

      Що стосується мого коника, то тут не стояло питання про якісь професійні вокальні, танцювальні чи якісь інші здібності. У цьому плані хотілося доторкнутися до чогось життєвого і знайомого кожному в залі. Темою стало кохання. Занадто багато людей піддаються гордості, страху і приховують власні почуття, і саме через це щастя, удача та успіх не приходять до них повною мірою. Коли постало питання про те, як же презентувати мій коник, то вибір тут зупинився на живій музиці, а саме на моєму улюбленому музикальному інструменті – гітарі. Весела та ритмічна пісня, життєва ситуація, усмішки глядачів і, звичайно, мораль допомогли мені досягнути своєї мети.

      Під час нагородження у мене тряслися коліна, сильно калатало серце, я дуже хвилювалася, але внутрішній голос знову і знову повторював: «Не хвилюйся, в тебе все вийшло! Ти переможеш обов’язково!». Так і сталося, виборене мною перше місце і статус «Інтелектуал року-2015» - ще одна перемога мого життя, що ще більше надихає мене на звершення добрих справ.

      На цьому я зупинятися не збираюся, адже попереду ще так багато незавершених справ та вершин, які обов’язково мені підкоряться.

/tyzhden6.at.ua

Костюкова Ганна, 11-А